Северинчук Л. А.,
аспірант Інституту проблем
виховання НАПН України,
начальник служби у справах дітей
Черкаської райдержадміністрації
Сім’я є основою духовного, економічного і соціального розвитку суспільства. Від рівня культури взаємин кожної родини залежить загальний соціокультурний рівень суспільства. В умовах кризи, яка охопила сьогодні усі сфери суспільного життя, у тому числі й сім`ю і торкнулася усіх її аспектів, існує гостра необхідність у підготовці учнівської молоді до створення шлюбу та сім`ї, формуванні в неї сімейних цінностей і культури родинних взаємин, зокрема під час навчально-виховного процесу загальноосвітньої школи. Зазначене є особливо актуальним для старшокласників – тієї соціальної категорії та вікової групи, яка внаслідок її психологічних та соціальних особливостей має нагальну потребу у соціалізації, у гармонійних взаєминах у батьківській сім`ї, а в подальшому в шлюбних стосунках, створенні власної сім`ї.
Зміст і напрями родинного виховання у загальноосвітніх навчальних закладах, питання підготовки молоді до створення сім`ї досліджували науковці: Т. Алексєєнко, О. Докукіна, Л. Канішевська, В. Кириченко, Г. Ковганич, Т. Кравченко, І. Мачуська, О. Мельник, В. Омеляненко, В. Постовий та інші вчені.
Проблеми духовного, морального розвитку особистості, культури взаємин висвітлено у наукових працях учених, педагогів-новаторів: Ю. Азарова, А. Алексюка, І. Беха, І. Вахоцької, І. Гапійчук, К. Гнєзділової, Є. Головахи, М. Євтуха, І. Підласого, Т. Черкашиної, Г. Шевченко й ін.
Концепція «Щаслива родина» [2], розроблена лабораторією сімейного виховання Інституту проблем виховання НАПН України, представляє основні положення з підготовки молоді до подружнього життя і формування відповідального батьківства, вказує на необхідність реформування усіх рівнів вітчизняної освітньої системи, які визначають процес отримання відповідних компетенцій, практичного досвіду у побудові щасливої сім`ї, подружніх і батьківсько-дитячих взаємин на основі сімейних цінностей, родинних традицій і звичаїв.
На основі аналізу наукової літератури можна зробити висновок, що проблема формування культури родинних взаємин має перспективи практичної реалізації в сучасній педагогічній практиці та потребує подальшого дослідження щодо створення такої моделі виховання, яка б давала змогу учневі самостійно формувати систему цінностей як основи для оптимального вирішення питань власної життєдіяльності, у т. ч. питань шлюбу та сім’ї.
Міцність сім’ї значною мірою залежить від культурного рівня членів родини, знання норм, правил, закономірностей функціонування сім’ї, вміння попереджувати і вирішувати родинні конфлікти.
Процес здобування знань стосовно культури родинних взаємин у наш час має переважно стихійний, несистемний характер. Більшість молодих людей, вступаючи до шлюбу, покладаються переважно на особисті спостереження, досвід, набутий у батьківській родині, який в подальшому житті може виявитися недостатнім для формування гармонійної сім’ї. Зазначене підтверджує необхідність розробки та впровадження програми формування культури родинних взаємин старшокласників у навчально-виховний процес загальноосвітньої школи.
В контексті означеної проблеми вважаємо за потрібне розкрити зміст ключових понять. Взаємини – це взаємні стосунки між ким-небудь [4, с. 345]. Спілкування, міжособистісні взаємини полягають – це складна взаємодія людей, в якій здійснюється обмін думками, почуттями, переживаннями, способами поведінки, звичками, а також засіб задоволення потреби особистості у підтримці, солідарності, співчутті, дружбі, приналежності тощо. Родинними взаєминами можна вважати такі з них, що здійснюються, відбуваються за участю членів родини, сім’ї. Сім’єю називають групу людей, що складається з чоловіка, жінки, дітей та інших близьких родичів, які живуть разом; інша назва – родина [5, с. 224]. Отже, родинні взаємини можна визначити як взаємодію індивіда з іншими членами родини на рівні взаємозв’язків «чоловік – дружина» («дружина – чоловік»), «батьки – діти» («діти – батьки»). Поняття «культура», в котексті досліджуваної проблеми, визначається як «удосконалення тілесно-душевно-духовних сил, нахилів і здібностей людини, а отже, рівень їх розвитку» [3, с. 386].
Під культурою родинних взаємин розуміємо норми, правила, принципи міжособистісної взаємодії між членами родини відповідно до загальнолюдських, морально-духовних цінностей.
Виховання культури родинних взаємин спрямоване на засвоєння моральних вимог суспільства, закріплених у нормах, принципах й ідеалах, та їх інтеграцію в особистий досвід; набуття сукупності усталених морально-естетичних і соціально значущих якостей особистості, що виявляються у повсякденному житті та вмінні співіснувати з іншими членами сім`ї.
Відповідальність кожного члена родини передбачає вимогливість перш за все до самого себе, усвідомлення свого внеску у створення миру, затишку, достатку у сім`ї, підвищення рівня особистої культури. Отже, формування культури родинних взаємин має невід’ємний взаємозв’язок з самопізнанням.
Самопізнання визначається як свідомий процес системного дослідження індивідуального ресурсу сил, особистісних якостей та трансформації їх в позитивні з метою накопичення чеснот [1, с. 23 ].
Індивідуальний ресурс сил особистості включає в себе пам`ять, бажання, емоції, почуття та думки особистості [1, с. 20].
Самопізнання дає можливість особистості виявити й усунути особисті неповноцінні якості, які стають джерелом конфліктів у сім’ї, та визначити свої сильні позитивні сторони, що стануть фундаментом для подальшої життєвої самореалізації без утиску інтересів інших людей. Вивчаючи себе, особистість прагне до гармонії у стосунках, краще розуміє поведінку інших членів родини, а також причини непорозумінь у сім’ї, намагаючись перед усім трансформувати власні недоліки. Результатом дослідження індивідуального ресурсу сил є зміцнення вольового, емоційного та ментального імунітету, підвищення рівня внутрішньої культури особистості (культури пам`яті, бажань, емоцій, почуттів, думок), яка виявляється культурою взаємин у родині.
Отже, сутнісна характеристика концепту «культура родинних взаємин» у контексті представленої проблеми зумовлюється головним завданням, що полягає у формуванні внутрішньої культури членів родини на засадах самопізнання і, як результат, досягнення ними більш високого рівня культури взаємин у сім’ї. Структурно такий взаємозв’язок представлено на рис. 1.
Рис. 1. Взаємозв’язок внутрішньої культури та культури родинних взаємин на засадах самопізнання.
Важливою передумовою ефективності самопізнання є об`єктивація самооцінки.
Акцентуємо, що самооцінка є результатом системного самоспостереження, самоконтролю й самоаналізу стану індивідуального ресурсу сил [1, с. 22].
Об`єктивна самооцінка дає змогу осмисляти особисту роль у родинних взаєминах та упереджувати власні дії, що суперечать нормам, правилам, принципам родинних комунікацій. Тому важливою складовою методики родинного виховання в навчально-виховному процесі загальноосвітньої школи є заходи щодо об`єктивації самооцінки учнів з метою підвищення у них рівня культури родинних взаємин.
Таким чином, формування культури родинних взаємин старшокласників передбачає, насамперед, формування внутрішньої культури (культури пам`яті, бажань, емоцій, почуттів, думок), що потребує їх включення у свідомий системний процес самопізнання.
Перспективу подальших досліджень вбачаємо у розробленні та впровадженні навчально-методичного забезпечення щодо формування культури родинних взаємин старшокласників загальноосвітніх навчальних закладів на засадах самопізнання в сучасній педагогічній практиці.
Література
1. Евтух Н. Б., Пиньковская Э. А., Черкашина Т. В. Методики личностно-профессионального самосовершенствования субъекта педагогической деятельности на основе самопознания : учебно-методическое пособие : для педагогических работников / Н. Б. Евтух, Э. А. Пиньковская, Т. В. Черкашина. – Черкассы: Издатель Чабаненко Ю. А., 2016. – 406 с.
2. Концепція сімейного виховання в системі освіти України «Щаслива родина» на 2012 – 2021 роки [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.iitzo.gov.ua|files|konzepsiy_shasliva_rodina_12_21.doc.
3. Словарь иностранных слов. – 7-е изд., перераб. – М. : Русский язык, 1979. – 624 с.
4. Словник української мови. В 11 т. Т. 1. – К.: Наук. думка, 1970. – 800 с.
5. Словник української мови. В 11 т. Т. 9. – К.: Наук. думка, 1978. – 916 с.
Матеріали звітної науково-практичної конференції
Інституту проблем виховання НАПН України “СУЧАСНИЙ ВИХОВНИЙ ПРОЦЕС:
СУТНІСТЬ ТА ІННОВАЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ” (7 квітня 2016 р., м. Київ)