ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ЦІННІСНОГО СТАВЛЕННЯ
СУБ’ЄКТА ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДО СЕБЕ
1.1. Актуальність теми
Еволюція самосвідомості та досвід практичної діяльності свідчать про необмежені можливості розумно мислячої людини, здатної до системного самопізнання та самовдосконалення.
Інноваційні підходи з повсюдного використання цифрових технологій, поновлюваних та нетрадиційних джерел енергії з забезпечення основних сфер життєдіяльності засвідчують істотну потребу розумно мислячої людини до нових знання та вмінь, спонукають до формування більш високого рівня комунікативної культури із собою, оточенням, довкіллям. Непорушними та дієвими в системі комунікативних взаємодій залишаються фундаментальні категорії віра, надія, любов як вічні духовно-моральні вказівники до самопізнання, саморозвитку, самовдосконалення.
Розумне врегулювання потрясінь соціокультурної сфери, притаманних періоду змін, доцільне державне керування економічною та політичною галузями державного устрою, значущі наукові відкриття, зокрема в області психічних досліджень, філософське бачення буття, усвідомлення засад віри і, зазвичай, недогматичне ставлення до релігії – все це ознаки розумового розвитку сучасної людини.
На фоні глобальних соціокультурних змін, набуття характерних для нової епохи знань, особливо сумним виступає факт зневажливого ставлення людини до людини, порушення загальноприйнятих комунікативних норм і правил. Відомо, що той, хто має знання, але не володіє загальнолюдськими нормами моралі, небезпечний для самого себе і соціуму, в якому він перебуває. Однак, і той, у кого сформовані моральні якості, але не в повній мірі за сучасними вимогами розвинений інтелект, якщо є і безпечним, та некорисним, соціально незатребуваним. Тому однією з головних постає проблема усвідомленого виховання, зокрема самовиховання, яка потребує невідкладного розв’язання на рівні державного освітнього законодавства.
Врегулювання дедалі зростаючого протиріччя між опануванням новими знаннями і застосуванням їх в практиці повсякденних комунікацій з дотриманням духовних, моральних, громадянських законів залежить від самої людині, її здібностей до системного пізнання себе і неухильного прагнення до самовдосконалення.
Спонукальний мотив «стати сьогодні кращим, ніж був учора», керуючись настановою «не нашкодь» виступає рушійною силою, здатною спрямовувати розумно мислячого суб’єкта педагогічної діяльності до подальшого саморозвитку, досягнення більш високого рівня ціннісного ставлення до себе та комунікативної педагогічної культури.
Науковці, просвітники, громадські діячи, об’єднані метою збереження загальнолюдських цінностей, акцентують увагу на пізнанні особистих можливостей кожним, хто не втратив здатності до свідомого самовдосконалення розумно-душевно-духовних сил. Унаслідок цього ідея ціннісного ставлення суб’єкта педагогічної діяльності до себе, подальшого особистісно-професійного самовдосконалення засобами самопізнання в непростих умовах сьогодення набуває практичного значення, сприяє утвердженню засад педагогіки гуманізму.
Аналіз наукової літератури виявив значний доробок у галузі проблеми ціннісного ставлення, самовдосконалення суб’єкта педагогічної діяльності, що розглядається в міждисциплінарному контексті філософського, психолого-педагогічного знання. Філософське бачення ціннісного ставлення до професійного саморозвитку особистості представлено в працях В. Андрущенка, О. Базулука, І. Бондаревич, Б. Гершунського, М. Євтуха, І. Зязюна, В. Кременя, В. Тертичної, Г. Шевченко та ін. Психологічний аспект ціннісного ставлення особистості до саморозвитку та самовдосконалення обґрунтовано в розвідках багатьох учених. Зокрема, аналіз проблеми людини як суб’єкта особистісного розвитку, здатного до творчої реалізації програми власного життєвого шляху, репрезентовано в студіях К. Абульханової-Славської, М. Боришевського, А. Брушлинського, В. Моляко та ін.
Ціннісне ставлення особистості до себе в контексті подальшого розвитку духовності представлено в трудах І. Беха, О. Вишневського, М. Євтуха, Е. Помиткіна, О. Семеног, Г. Шевченко. Фундаментальними з дослідження проблеми ціннісного ставлення особистості до себе як психологічного феномену є ідеї представників гуманістичної психології (А. Адлер, А. Маслоу, Г. Олпорт, К. Роджерс, В. Франкл); класичного психоаналізу (Е. Еріксон, З. Фройд, К. Юнг). Поняття «розвиток», «саморозвиток» розглянуто науковцями з позицій уродженої тенденції особистості до реалізації своїх потенційних можливостей, прагнення людини до найбільш повного виявлення й розвитку власних можливостей і здібностей. Психологічні, аксіологічні, естетичні аспекти педагогічної майстерності проаналізовано в наукових дослідженнях С. Гончаренка, І. Зязюна, О. Лавріненка, Н. Ничкало, Ю. Пелех, В. Рибалки, В. Сластьоніна, Т. Усатенко, Л. Хомич та ін.
У контексті ціннісного ставлення досліджуються питання з ефективного вирішення міжособистісних проблем, взаємодії і спілкування з дотриманням норм комунікативної культури (М. Бахтін, І. Бех, І. Глікман, К. Гнєзділова, Є. Головаха, В. Грехньов, В. Гріньова, М. Євтух, Л. Кунаковська, В. Маралов, В. Семиченко, О. Соколова, Г. Шевченко).
Питанням теорії розвитку особистості педагога в умовах неперервної педагогічної освіти присвячено праці Н. Волкової, С. Гончаренка, О. Дубасенюк, О. Савченко, С. Сисоєвої, О. Сухомлинської, Г. Троцко та ін. На думку дослідників, найголовнішим мотивом професійного саморозвитку, самовдосконалення є можливість реалізуватися через професію. Підґрунтям ціннісного ставлення педагога до себе як компетентного професіонала є також ідеї психолого-педагогічної акмеології К. Абульханової-Славської, Б. Ананьєва, О. Бодальова, В. Вакуленко, Г. Данилової, А. Деркача, В. Зазикіна, О. Кириченко, Н. Кузьміної, В. Пальчевського, Я. Петровського, Л. Рибалко, Є. Степанова, яку фахівці розглядають як багатовимірний процес розвитку особистісних і професійних якостей, досягнення «акме», сходження до вищого рівня професійного розвитку.
Окремі положення самопізнання і самовдосконалення у вимірі ціннісного ставлення особистості до себе відображені в дослідженнях Б. Ананьєва, І. Беха, М. Євтуха, Л. Кунаковської, В. Маралова, Е. Піньковської, Е. Помиткина, Г. Шевченко. Завдячуючи науковим підходам, ідея самопізнання й особистісно-професійного самовдосконалення стає керівництвом до дії суб’єктів педагогічної діяльності, сприяє утвердженню основ професіоналізму й гуманізму в освітньому середовищі.
Гуманістичне розуміння світу залишило свої відбитки у Давньому Єгипті, Китаї, Давній Греції, а поспіль і у Римській імперії. Зародження принципу ціннісного ставлення до іншої людини спостерігаємо у філософських ідеях Протагора, Сократа, Демокрита. Принципово новий підхід з усвідомлення сутності людини пов’язаний із зародженням християнства.
Теорія самопізнання та самовдосконалення як напрям ціннісного ставлення до життя у системі виховання особистості представлена у педагогічній спадщині видатних діячів освіти минулого: Я. Каменського, Й. Песталоцці, А. Дістервега, К. Ушинського, А. Макаренка, В. Сухомлинського. Загальним у цих ідеях виступає віра в людину, у можливість її удосконалення на гуманістичних засадах.
Покладаючись на провідну філософсько-педагогічну думку, безумовно актуальним є твердження, що людина – це особлива цінність, творець духовних і матеріальних скарбів, що передаються з покоління в покоління, створюючи сукупні вселюдські цінності. Найголовнішим серед них є соціокультурне середовище, в якому кожна людина займає своє ієрархічне місце, що відповідає розвитку її самосвідомості та духовним надбанням (І Бех, М. Євтух, М. Мельников, Е. Піньковська, Г. Шевченко).
Унаслідок вивчення наукових джерел з досвіду особистісно-професійного самовдосконалення, ціннісного ставлення до різних напрямків життєдіяльності зафіксовано суперечності:
– на соціально-культурному рівні: між соціально зумовленими зростаючим суспільним запитом до набуття особистісної і професійної компетентності суб’єкта педагогічної діяльності та недостатнім рівнем реалізації ним цих вимог;
– на науково-методичному рівні: між вимогами до високого рівня сформованості ціннісного ставлення суб’єкта педагогічної діяльності до себе, оточення, довкілля і недостатністю науково-методичного забезпечення у системі виховання та самовиховання.
Вирішення наявного протиріччя між знаннями та вміннями їх застосувати в педагогічній практиці лежить у площині ментальної культури суб’єкта педагогічної діяльності, його здатності до системного пізнання себе, стійкого спрямування до особистісно-професійного самовдосконалення, формування внутрішньої культури та культури педагогічних комунікацій.
За таких умов активним суб’єктом може стати людина, яка насамперед керується у своїй суспільно корисній діяльності гуманістичними цінностями, має сформований рівень самосвідомості миротворця, правдолюба, відповідальної і вдячної особи.
На загальнонауковому методологічному рівні конкретизовано наукові підходи до проблеми розгляду, що уможливлює:
– розуміння ціннісного ставлення суб’єкта педагогічної діяльності як найбільш адекватної форми саморозвитку, що виявляється в самопізнанні, самоствердженні, самоактуалізації та самореалізації особистості, як динамічної системи, досягнення нового якісного рівня світосприйняття;
– трактування ціннісного ставлення суб’єкта педагогічної діяльності до себе як внутрішнього процесу свідомої цілеспрямованої роботи над собою, свідомого саморуху до самовдосконалення засобами самопізнання, ціннісно-вмотивованої професійної діяльності, здатності самостійно визначати концепцію власного особистісно-професійного зростання на засадах аксіологічного, акмеологічного, компетентнісного, культурологічного, антропологічного, особистісно-орієнтованого, системного, цілісного, діяльнісного, синергетичного підходів;
– інтерпретація ціннісного ставлення суб’єкта педагогічної діяльності до себе як до цілісної нелінійної системи з сформованою ціннісно-смисловою сферою, ґрунтовно вираженою мотивацією до самопізнання та професійної самореалізації, спрямованою до подальшого розвитку ментальної працездатності, позитивного логічного конструктивного мислення, набуття педагогічних умінь з цілеспрямованого подолання особистісної недосконалості, надання об’єктивної самооцінки, аналізу педагогічних ситуацій та комунікацій, досягнення оптимального індивідуального стилю.
1.2. Основні поняття та визначення.
До базових понять досліджуваної теми можна віднести такі:
– духовність, як найбільш вагоме поняття людського існування, визначає здатність людини до творчої і культурної самореалізації в процесі свідомого сприйняття дійсності і взаємодії її з реальними проявами шляхом пізнавальної, креативної, аксеологічної активності. Духовність базується на міцному моральному аспекті, відображаючи процес неухильно зростаючої потреби в знаннях і свідомої необхідності в принциповому оновленні суб’єкт-суб’єктивних стосунків, спрямованих на розуміння і задоволення потреб іншого;
– культура – удосконалення тілесно-душевно-духовних сил, нахилів і здібностей людини, а отже, і рівень їх розвитку [10]
– культурний фон – це загальні умови, що забезпечують високий рівень розумового і соціального розвитку суб’єкта та відображають рівень його життєвих досягнень;
– норма культурного фону – умовно прийнята нижня межа внутрішньої культури суб’єкта самопізнання, яка засвідчує відсутність вживання нецензурних слів у спілкуванні, звички курити, вживати алкоголь, наркотики, хронічних захворювань, а також наявність розвинутого вміння організувати свій відпочинок;
– самопізнання – здатність суб’єкта до свідомого входження в свій внутрішній світ, дослідження особистісної ментально-чуттєвої сфери з усвідомлення категорій «зла у добрі» й «добра у злі» та формування стійкого позитивного чи негативного ставлення до пізнаних у собі доброчинностей і вад;
– самовдосконалення – здатність до оволодіння майстерністю трансформації негативних рис у позитивні; примноження кращих рис та набуття досвіду їх втілення у різноформатних комунікаціях;
– ставлення – той або інший характер поводження з ким-, чим-небудь [1];
– мораль – правила, які визначають поведінку, духовні і душевні риси, необхідні людині в суспільстві, а також виконання цих правил, загальноприйнята поведінка [1];
– цінності – особливий соціальний феномен позитивної значущості в системі суспільно-історичної діяльності людей [10].
В контексті проблеми зміст словосполучення «ціннісне ставлення» розглядається в динаміці розвитку ставлення суб’єкта педагогічної діяльності до себе та оточення як професіональної, законослухняної, гуманної, розумно мислячої людини.
Зазначимо, що словникове тлумачення поняття «цінність» надається ще й як важливість, значимість, користь, корисність чого-небудь [1]. Зростаюча потреба доцільно-значимого ставлення суб’єкта педагогічної діяльності до закону, праці, оточення, довкілля як необхідного та корисного створює умови для його подальшого саморозвитку та самовдосконалення, підвищення рівня комунікативної культури.
Зовні цінність виступає як властивість предмета або явища. Однак значимість і корисність притаманні їм не від природи, не просто в силу внутрішньої структури об’єкта самого по собі, а є суб’єктивними оцінками конкретних властивостей, які залучені в сферу суспільного буття людини, людина в них зацікавлена або відчуває потребу [10]. Отже усвідомлена потреба пізнавати себе, свій внутрішній світ як систему цінностей у вимірі повсякденних орієнтирів в предметній і соціальній дійсності спрямовує до більш глибокого розуміння свого ставлення до різних статусних відносин, предметів і явищ. Відомий довічний поділ цінностей на «матеріальні та духовні» дає змогу суб’єкту педагогічної діяльності визначати пріоритетний напрямок саморозвитку, реалізації своїх програмних цілей та завдань. Особливої уваги, в такому зв’язку, заслуговує поняття «вічні цінності». Перевірені та підтверджені самим життям, такі цінності сповнюють розумно мислячого суб’єкта самопізнання радістю, натхненням націлюють до творчої самореалізації, самоствердження, розвитку гуманних стосунків у міжособистісних, сімейних, професійних, соціальних взаємодіях.
Підкреслимо, що цінності в соціальному значенні об’єднують в собі значущі ідеали, явища, об’єкти з різних областей життєдіяльності (обивательської, правозахисної, економічної, політичної, наукової, культурної, філософської, релігійної), тобто виступають традиційними цінностями, тими чим дорожать розумно мислячі люди. Адекватне сприйняття традиційних цінностей закладає основи з формування культури взаємин в буденних комунікаціях.
Культура, з давньої мови землі – санскриту, означає вшанування світла (Культ – шана, Ур – світло) [8]. Розглядаючи духовний аспект поняття культури в його еволюційному вимірі, можна стверджувати, що поклоніння світлу знань, любові, вірі, мудрості дарує розумно мислячому суб’єкту можливість пізнавати себе, усвідомлювати життєвий простір, у якому він відчуває себе соціально затребуваним, корисним, здатним до позитивних самозмін. Свідоме прагнення до справдження високих надій, бажань, сподівань, подальших звершень призводить до відкриття нових творчих можливостей, які з набуттям особистого практичного досвіду трансформуються в універсальні здібності та вміння, сприяють підвищенню рівня внутрішньої культури, встановленню довірливих взаємин, збагачених розумінням, прощенням, милосердям, співчуттям у зовнішньому середовищі.
Отже, ціннісне ставлення до будь-кого-чого у зовнішніх комунікаціях, розглядається як проекція внутрішньої культури розумно мислячого суб’єкту, здатного до самокерування індивідуальним ресурсом сил, цілеспрямовано самовдосконалюватися за духовною настановою «Все у тобі».
Узагальнення змістового наповнення поняття «ціннісне ставлення до себе» дає змогу сформулювати мету, завдання, предмет. Мета – формування внутрішньої культури засобами самопізнання як ціннісного ставлення суб’єкта педагогічної діяльності до себе. Завдання – застосування технологій ціннісного ставлення суб’єкта педагогічної діяльності до себе в практиці повсякденних комунікацій; об’єктивація самооцінки ціннісного ставлення до себе, закону, праці, оточення, довкілля; підвищення рівня комунікативної культури. Предмет: ціннісне ставлення суб’єкта педагогічної діяльності до себе та інших засобами самопізнання (свідоме самокерування індивідуальним ресурсом сил).
1.3. Алгоритм формування ціннісного ставлення суб’єкта педагогічної діяльності до себе
Багатовекторність особистих спрямувань суб’єкта педагогічної діяльності у вимірі творчого докладання індивідуальних сил, зокрема в політиці, економіці, науці, культурі, філософії, релігії, сприяє накопиченню особистого досвіду різних почуттів у стані миру і війни, добра і зла, істини і брехні, любові і ненависті тощо. Удосконалення вміння з самокерування індивідуальним ресурсом сил (пам’яттю, бажаннями, емоціями, думками) за схемою просто, грамотно, цікаво, корисно, зрозуміло, цілеспрямовано, ємно [15] дає змогу підвищити рівень внутрішньої культури, зміцніти вольовий, емоційний, ментальний імунітет, покращити взаємини з оточенням (рідними, друзями, колегами, сусідами, а також критиками, опонентами, неприятелями, ворогами).
Алгоритм формування ціннісного ставлення розумно мислячої суб’єкта педагогічної діяльності до себе, представлено на рисунку 1.1 у вигляді поступово та послідовно змінюваних етапів самовдосконалення засобами самопізнання. За логікою побудови схеми, зрозуміло, що досягнення кожного наступного етапу стає можливим завдяки виникненню стійкої потреби до самопізнання і самовдосконалення. Самовідмова від негативних звичок, уподобань, нахилів слугує стимулом до цілеспрямованого підвищення рівня педагогічної комунікативної культури за показниками сформованості законослухняності, професіоналізму, гуманізму у забезпеченні свідомого самокерування індивідуальним ресурсом сил з досягнення значимих освітніх цілей і завдань.
Сформоване почуття міри в бажаннях, самовладання в емоціях створює умови розвитку позитивного, логічного, конструктивного мислення, набуття вміння системного самоаналізу поразок і перемог, об’єктивації самооцінки невдач та особистих подолань.
Законослухняність, професіоналізм, гуманізм як характерні риси розумно мислячого суб’єкта педагогічної діяльності стають основами з розбудови індивідуальної траєкторії ціннісного ставлення до себе, регулятором якості комунікацій будь-якого формату: міжособистісного, професійного, соціального у взаємодіях із законом, працею, довкіллям тощо. Посилення громадянської відповідальності, дисципліни і порядку створюють умови для досягнення більш високого рівня культури у соціальних комунікаціях, ґрунтованих на законодавчій базі. Керівництво законодавчими засадами у повсякденні зміцнює статусні позиції суб’єкта педагогічної діяльності як громадянина, професіонала, суспільного діяча, сім’янина тощо. Сформована моральна сила у вигляді розвиненого інтелекту, волі, прагнення досягти мети робить його стійким до перемог і поразок. Розуміння життєвого спрямування за свідомим цілепокладанням, відповідальне ставлення до будь-якої, навіть несуттєвої справи закладають основи безконфліктного співіснування у зовнішньому середовищі. Дотримання доброзичливості, правдивості, відповідальності, вдячності, скромності, рішучості сприяє встановленню нової, соціокультурної «норми», створює умови для подальшого підвищення рівня комунікативної культури за алгоритмом ціннісного ставлення до себе та інших.
Запитання і завдання з самоконтролю
- Розкрийте зміст поняття «ціннісне ставлення до себе».
- Охарактеризуйте основні етапи з формування культури взаємин із собою та оточенням.
- Тест. Окресліть обов’язки, які має людина перед друзями, сусідами, колегами, і просто зустрічними людьми?
Проаналізуйте свої почуття і дії за схемою, у нижчеподаної таблиці.
| № Щаблини |
Наявні почуття в тобі |
Відповідні дії |
| 1. | Почуття рівноправності | Потребує визнання кожного рівним собі в усьому |
| 2. | Почуття розуміння | Формує прощення кожного |
| 3. | Почуття допомоги | Пробуджує прагнення до полегшення ноші тягаря кожному |
| 4. | Почуття турботи
|
Виявляє намагання попередити тяжкі страждання іншого |
| 5. | Почуття доброти
|
Виявляє здатність віддавати більше, ніж одержувати |
| 6. | Розвинене співчуття | Навчає брати тягар болю на себе |
| 7. | Почуття любові
|
Відкриє радість безкорисливого служіння всім, кого полюбив |
Кожне почуття і його дієвість, із цих семи вказаних, є позитивним і робить тебе кращим, якщо ти здатний проявляти це постійно.
Але потрібно взяти до уваги, що кожне наступне почуття і відповідна дія виникає тільки тоді, коли попереднє повністю тобою засвоєне стосовно всіх, а головне, щоб воно було постійним [19].
Тест. Які риси в вас превалюють?
| Щаблина | Негативні риси | Позитивні риси |
| 1. | Байдужість | Подяка |
| 2. | Презирство | Вдячність |
| 3. | Хула (ганьба) | Повага |
| 4. | Невизнання | Визнання |
| 5. | Неповага | Пошана |
| 6. | Осуд | Вшанування |
| 7. | Невдячність | Пам’ять |
Надайте об’єктивної самооцінки [18]
Тест. Яка ви людина?
- Бачиш красу навколо себе, оцінюєш зусилля для її створення?
- Не висловлюєш незадоволення життям, не злословиш?
- Не рвеш, не ламаєш, не топчеш, не знищуєш, не плюєш, не забруднюєш навколишню природу?
Відповідайте собі правдиво, пізнайте самого себе [18].