СЛУХАЧАМ СЕМІНАРУ «ТЕХНОЛОГІЯ ФОРМУВАННЯ ЦІННІСНОГО СТАВЛЕННЯ СУБ’ЄКТА ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДО СЕБЕ (ІНШИХ, ЗАКОНУ, ДОВКІЛЛЯ)». КЕЙС НАВЧАННЯ 1. ПЕДАГОГІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ «ЗНАННЯ СВОГО РОДУ». ДОДАТОК 1. Оповідання Ії Сапіної «Та що вона, жартів не розуміє?»

Додаток 1

Оповідання Ії Сапіної «Та що вона, жартів не розуміє?» (переклад А. Аносової)

 Тоді, у той звичайний квітучий місяць березень 1959 року, коли нам було по вісімнадцять років, ми навчалися в інститутах, хто на першому, хто на другому курсі. Усі мешканці міста знали один про одного та про всіх, хто хоч трохи потрапляв у поле зору своєї незвичною поведінкою. А студенти уважно спостерігали за “сердешними романами”, особливо за тими, в яких відбувалися неймовірні події.

Студентка медінституту Галка – вольова, розумна, красива (дуже красива!), яка на “відмінно” закінчила перший курс, здивувала всіх однолітків: раптом перейшла навчатися до університету. Вона обрала фізико-математичний факультет і знову здала всі вступні іспити.

Вчинок її роз’яснився пізніше, влітку, коли вони з Олегом оголосили батькам, що кохають один одного, і більше не приховували від оточуючих свої почуття.

Олег навчався в одній школі з Галкою, але був на рік старшим. Він вступив до одного з найпрестижніших вузів Москви, а вона, таємно закохана у нього в школі, вирішила відмовитися від своєї мрії стати лікарем, щоб присвятити себе тій самій справі, яку обрав її коханий. Це рішення вона прийняла весною, напередодні закінчення першого курсу медінституту, в якому навчалася. Справа в тому, що на зимових канікулах відбулось їхнє офіційне знайомство на одній зі студентських вечірок, де Олег закохався у неї з першого погляду. Галка, яка перетворилася за рік студентства з великоокого “гидкого каченя” у струнку, білолицю і чорноброву красуню-гречанку, не залишала байдужим нікого, навіть дівчат.

Олег звернув на неї увагу вперше. Він не знав, що був предметом її зітхань вже два роки поспіль. Серйозний, зайнятий наукою, відповідальний і вихований у кращих традиціях понять про справедливість, відданість і кохання, Олег відразу відчув у Галці споріднену душу і захопився її красою. З цієї вечірки вони пішли разом, він проводив її до самого дому. Була зима, і розходитися не хотілось. Галя запросила Олега зайти. Вдома мати й батько напоїли їх чаєм, як бувало завжди, коли однокласники (доволі часто) забігали до них то задачку рішити з донькою, то книгу взяти почитати.

Про те, що дочка стала нареченою Олега батьки дізнались наприкінці літа від них обох. Листи протягом весняного семестру і підштовхнули Галку прийняти рішення про зміну у навчанні. Вона здала сесію на “відмінно” і після цього вступила до університету. Восени батька перевели на високу посаду в інше місто, недалеко від Москви, а родина залишилась на старому місці до закінчення навчального року. На зимові канікули Олег обіцяв приїхати до своїх батьків, а Галю кликав батько подивитися нове місце проживання.

Ні, пропустити бажані два тижні зустрічі з Олегом у рідному місті, де кожне

дерево, кожне каміння знайоме, вона не могла. Але і батька ображати не хотіла. Придумала вихід з положення такий: здає достроково сесію, летить у гості до батька і повертається до початку канікул разом з Олегом у рідне місто. Так усе розрахувала, щоб від батька потрапити в Москву в день закінчення іспитів у Олега, разом взяти білети і летіти на канікули додому. Переписувались вони так часто, що практично щоденно отримували листи, а раз на місяць на поштамті замовляли телефонну розмову і мовчали у слухавку, щоб, зітхнувши на “ваш час вичерпано”, сказати:

– Ну, все. До зустрічі. Пиши. Чекаю.

У ті часи юнаки і дівчата поводили себе дуже скромно у сексуальному плані. Навіть поцілунки на очах в усіх вважалися ну, якщо не розпустою, то розбещеністю моралі. І це мудро. Благородство походить від стриманості у пристрастях і від дотримання моральних норм і правил у суспільстві. Зниження планки стриманості –

це свідчення низької духовності або її відсутності.

І Галя, і Олег були виховані у суворих правилах поведінки.

Так і вчинила Галка, як задумала. Здала достроково всі екзамени на “відмінно” і полетіла до батька. Побула у нього тиждень, сказала, що заїде до Олега, і вони разом повернуться додому на канікули.

– Донечко, ти дивися там, про весілля поки не домовляйтесь. От ближче до закінчення інституту – це можна й обговорити.

– Тато, ну, що ти? Я не маленька. Все розумію. Не хвилюйся, твоя донька дурниць не наробить, – сказала на прощання Галка, чмокнувши батька в щоку.

Через декілька годин поїзд довіз її у засніжену Москву. Олег знав про те, що Галка от-от, зі дня на день мала приїхати. Він так пишався своєю розумною красунею-нареченою, що не втримав всередині себе захвату і розповів хлопцям у кімнаті про плани їхньої спільної подорожі та проведення канікул.

Не знав Олег, на що здатні ревнощі і заздрість людська. Не знав…

Сусід по ліжку в гуртожитку виявився ревнивим і заздрісним невдахою. Коли Галка з вокзалу на таксі примчалась у гуртожиток до Олега, то на прохідну до неї вийшов сусід-невдаха, котрий знав, що наречена в Олега красива, але й не припускав, що настільки. Знав, що розумна, але захотілось “насолити” цим двом розумникам. Знав, що вона кохає жениха, але захотілось “вбити клин” у їхні стосунки. З якою метою? А просто так, щоб знали, що і він не останнє обличчя на цьому світі! Адже він не мав успіху ані в коханні, ані в навчанні, як ці двоє щасливчики.

Він провів Галку у кімнату, манірно усадив на стілець, зробив пригнічений вираз обличчя і промовив:

– Знаєте, Галочко, я уповноважений заявити Вам про кардинальні зміни у ваших з Олегом взаєминах.

– Тобто? – не зрозуміла Галка.

– Розумієте, Галю. Не чекайте Олега. Він скоро не прийде. Та й не потрібно Вам з ним зустрічатися сьогодні.

– Чому не прийде? – захвилювалася Галка.

– Ну, …не прийде, і все…, – тягнув сусід-невдаха-заздрісник-ревнивець, продовжуючи свій жарт.

– Поясніть, – суворо відрізала Галка.

– Гаразд. Скажу, але я Вас попередив, що новина – неприємна. Він одружується. І саме зараз – весілля.

– На кому одружується? – не зрозуміла і здивувалась Галка. – Ви що таке кажете?

– На своїй однокурсниці. Хочете – підемо, подивимося. Це на поверх вище. Чуєте, музика грає?

Музика дійсно грала. Олег справді був відсутній, і не вірити цьому хлопцю у правдивої і чесної Галки не було причин. У цей час увійшов ще один сусід по кімнаті, і жартівник запитав його:

– Ну, що там наш жених Олег робить?

– З Лєнкою танцює, – була відповідь.

Галка вибігла з кімнати і прийшла у себе лише в аеропорту, коли в касі

запитали її: куди хоче взяти квиток і на який рейс.

У літаку не плакала, але знаходилась у прострації.

Вдома нікому нічого про це не сказала. Соромно!!! Боляче!!! Не зрозуміло!!! Серце закам’яніло. Думок не було. Порожнеча. Біль і сором чи то за Олега, що так обманув, чи то за себе, що не роздивилась у ньому головного, спустошили її. Сльози з’явились у останній день канікул, через два тижні, коли зрозуміла, що все це правда. Олег жодного разу не прийшов за ці дні!?! Жодного листа не надіслав після того її візиту до нього у гуртожиток. Адже йому повинні були сказати обидва сусіди по кімнаті, що вона приїжджала до нього, як і домовлялися.

Все!!! Кінець!!! Коханий виявився зрадником. Вона не могла змиритися з такою підступністю у коханій нею людині.

– Не може бути! Не може бути! – без кінця повторювала вона про себе і в той саме час вірила, що зрада відбулася.

Пройшло два місяця у жахливому, нудному, автоматичному виконанні своїх обов’язків.

Вранці потрібно було вставати, хоча ніч проведена без сну.

Треба було йти в інститут, хоча бачити нікого не хотілось.

Треба виконувати домашню роботу. Треба розмовляти, треба сміятися, читати книжки, вчити те, що задають в інституті.

Але їй необхідно було лише одне. Більше всього на світі хотілось дізнатися: чому? чому? чому Олег так вчинив з нею???

Відповіді не було.

Настав день Восьмого березня. Абсолютно байдуже погодилася піти на вечірку у  медінститут, де рік тому вчилася сама, і продовжувала навчання її двоюрідна сестра, (сирота) Люда, яка жила в їхній сім’ї.

Проводжав їх додому колишній Галкін однокласник, який, як з’ясувалося пізніше, став її однокурсником через закоханість у Галку, Вадик.

Біля будинку вони зупинились і, коли Люда пішла та залишила їх сидіти на лавочці, пославшись на холод, Галка розплакалася. Вона виплакала, нарешті, своє горе дружній душі. Однокласник, збентежений такою відвертістю, обійняв її, вона

схилила голову йому на плече і тихо плакала.

– Ну, ну, ну, – примовляв він, плескаючи по плечу, не знаходячи потрібних слів, – ну, ну, ну. Не плач, все налагодиться, от побачиш. Ти сильна і розумна, знайдеш ще собі гідного хлопця.

– Ні, – хитала вона головою, – ні. Такого більше не знайду.

І знову заливалася сльозами.

Мати її почула, що дверима гримнули, вийшла до дівчат зі спальні. Але Люда була одна.

– Де Галя?

– На вулиці, з Вадиком. Він нас проводжав.

– А, ну, добре, – сказала мама і сіла в крісло з книгою чекати на доньку.

Час ішов, а Галка не приходила. Мати захвилювалася, виглянула у вікно і побачила картину: Галка прихилилася до грудей Вадика, а той обійняв її і щось шепоче чи цілує (?!) у вухо. Цього припустити мати не могла, оскільки її донька була нареченою іншого й усі сусіди про це знали.

Мати відкрила двері балкону і суворо наказала:

– Галю, негайно додому.

Галка не одразу виконала наказ, тому що треба було доплакати, висушити сльози, зібратися з силами, яких від плачу зовсім не залишилось, і лише після цього, чмокнувши в щоку Вадика і пробурмотівши: “Не говори нікому, прошу тебе”, – пішла додому. Але цей поцілунок у щоку побачила мати, яка знову підійшла до вікна.

Лише Галка переступила поріг, мати вдарила її не боляче по щоці, вперше у житті! Та ще й прошепотіла крізь зуби:

– Ти поводиш себе, як остання хвойда, – і пішла в спальну кімнату, закривши двері.

Мати не була ханжею, а, можливо, – була? Вихована у високоінтелігентній родині вчителів, де моральна чистота була бездоганною і цінувалася найбільше, вона так само строго ставилася до всіх вчинків своєї дочки.

– Мамо, ти не права. Дай я поясню все тобі, – просила Галка, стоячи біля дверей кімнати.

– Лягай спати, – була сувора відповідь через зачинені двері, де мати переживала і те, що побачила, і те, що зараз зробила. Їй було і соромно, і образливо, і неприємно водночас.

Безсонна ніч не принесла Галці ніяких думок, окрім однієї: небажання жити, з’ясовувати, виправдовуватись ні перед ким і ні в чому.

Вранці Галка відчужено сказала матері:

– Ти, мамо, не права. Я чекаю від тебе вибачень.

Мати промовчала.

– Так ти не принесеш мені вибачень? – зовсім тихо і строго запитала Галка.

У відповідь – мовчання.

Галка вирішила, що життя у такій обстановці – це не життя. Вона, принаймні, не бачить сенсу. Кохана людина підступно зрадила її. Улюблена мати так низько думає про неї. Близьких подруг, кому б вона могла довірити свою тайну, як з’ясувалось, немає. У чому сенс життя?

Вона придбала пляшечку оцтової есенції і вирішила покінчити з собою, з цим непотрібним їй життям і з усіма проблемами, що тиснули і не давали їй дихати вільно.

Але сумнівалась. Їй хотілося, щоб знайшовся хтось, хто розділив би з нею це горе і страждання її душі.

Прийшла до сестри в інститут і сказала, що хоче отруїтися сьогодні оцтовою есенцією.

Сестра розсміялася:

– Дивись, однієї пляшки не вистачить.

У відповідь на жарт Галка попросила її ні під яким приводом не говорити матері, що заночує у подруги за містом.

– Не кажи їй ні адреси, ні телефону. Нехай похвилюється, – сказала вона сестрі, злорадно думаючи про матір. – Ти чула, що вона про мене подумала? Ти ж знаєш, що з Вадиком я не дружу!?! Знаєш??? – допитувалася Галка.

– Та годі тобі з мухи слона робити, – намагалася вгамувати її Люда.

– Нічого ти не розумієш, – була відповідь. – Так жити не можна: без віри у чесність і порядність. А ти – нічого не розумієш.

Ще добу Галка чекала, мабуть, щоб Люда порушила її прохання і повідомила матері, де вона ховається. Цілу добу вона сподівалася, що раптом зрада Олега виявиться неправдою. А десятого березня вранці ввійшла у ванну кімнату, щоб умитися, і випила там оцтову есенцію.

Вийшла з ванної, посміхнулася подрузі та її матері і сказала:

– Не лякайтесь. Я отруїлась есенцією.

Впала і втратила свідомість.

Мати дізналася про це ввечері, лише тоді, коли лікарям стало відомо, що врятувати Галку неможливо.

У мить посивіла, ще не стара жінка, з викривленим від жаху обличчям, впала на порозі палати навколішки і, поповзом наближуючись до ліжка, на якому вмирала її єдина донька, шепотіла:

– Вибач мене, вибач мене, вибач…

Галка, перебуваючи в комі, не могла ворушитись. Але дві сльози повільно скотилися з її очей.

Мати скрикнула, підбігла до вікна і хотіла викинутися з другого поверху. Її ледь втримали. Потім її тричі виймали з петлі, і, обшукуючи на ніч, часто віднімали снодійне у великих дозах. Мати не могла жити з тягарем своєї вини.

Галка померла вранці одинадцятого березня, а ввечері цього ж дня у них у квартирі несподівано, одночасно з батьком, з’явився Олег. Але застали вони…

***

Вадик, виявляється, на ранок після розмови з Галкою, вирішив виразити своє презирство незнайомому і підлому юнаку Олегу, якого так гаряче кохала дівчина, яку він обожнював. Не знаючи, як вступитися за її зневажене почуття, він надіслав довгу телеграму-лист Олегу на адресу гуртожитку, де плутано його звинувачував у тому, в чому фактично не було провини. Але Вадик цього не знав. Він встав на захист честі коханої. Олег спочатку навіть посміявся над цією телеграмою. В чому його звинувачує якійсь Вадик? І хто він, цей Вадик? Яке має право на звинувачення його в невірності? Це ж Галка з’явилась у Москві зі своїм чоловіком у весільній подорожі, і не посоромилась привести його в гуртожиток, щоб познайомити!? Так йому сказав сусід по кімнаті.

Це в нього зупинилося серце, коли він почув про таку зраду. Це він два місяці чекав від неї листа хоч з якимись поясненнями. Але ні! Приїхала з чоловіком, навіть записки не залишила, не дочекалась його. Чому? Чому вона так раптово вийшла заміж? Він їй вірив! Вона була єдиною його відрадою! Його першим коханням! Звичайно, він припускав, що в неї міг закохатися будь-хто. Той, інший, можливо, кращий за нього, Олега. Але як бути з почуттями? Він був упевнений, що його кохання взаємне.

Гіркота зради коханої відштовхнула від нього всі інтереси в житті. Він жив

очікуванням листа або дзвінка, або хоч звістки якоїсь, щоб зрозуміти, де, в чому, в якому куточку великих коханих очей таївся цей звір підступний – зрада.

І раптом ця незрозуміла телеграма від Вадика?! Цілий день він міркував, а ввечері поділився з товаришами по кімнаті.

– Ха-ха-ха, – розсміялися хлопці над вчинком незнайомого Вадика, – ха-ха-ха.

– Стривай, – раптом щось збагнув сусід-ревнивець-невдаха-заздрісник. – Стривай, а чи не з приводу це того мого жарту?

– Якого жарту?

– Ну, пам’ятаєш, твоя наречена приїжджала до тебе взимку? Так я їй набрехав, що ти одружився. А тобі сказав, що вона вийшла заміж і приїхала у весільну подорож. Пам’ятаєш? Ха…ха…, – осікся жартівник.

У кімнаті стало так тихо, що у Олега заломило у вухах, а у скронях так запульсувало, що і голова почала розгойдуватися в ритмі серцевих скорочень.

– Навіщо? – тільки і міг вимовити він. – Навіщо ти так вчинив? Ти ж зруйнував наше кохання! А, можливо, і життя! – вигукнув Олег.

– Та що вона, жартів не розуміє? – якось в’яло став виправдовуватися заздрісник.

– Хлопці, швидко скидайтеся, хто скільки може, я лечу до нареченої. Потім поверну гроші.

Це був вечір дев’ятого березня.

Але рейс був лише по непарних числах. Взяти б і надіслати телеграму Галці! Але він хотів побачити її очі. Олег зміг вилетіти лише одинадцятого. Всі дні і всю дорогу у літаку він вигадував слова, які скаже, коли її побачить, а потім вирішив, що нічого не стане говорити, просто обійме її міцно і поцілує прямо в губи, при всіх. І ніколи, нікому більше не повірить, що Галя не кохає його. Думки були різні в голові у Олега, але одна з них тривожила особливо, і робилось неприємно “під ложечкою”: “Чому Галя так легко повірила, що я одружився на іншій? Невже моїх слів про кохання для неї було недостатньо? Але ж і я легко повірив “жартівнику”, що вона вийшла заміж за іншого і з ним приїхала провідати мене в Москву?! Про що я думав тоді? Про те, що кохана дуже красива і в неї можуть бути поклонники? Значить, ревнував? Значить, підозрював її у можливій невірності до мене? Не довіряв її почуттю кохання? Не вірив їй? Як же це могло трапитися, що їй, яку знав, бачив її чудові очі, чув її ніжний голос, тримав у руках її трепетні руки, і їй я не повірив, у той час як жартівнику, який посміхався підступною посмішкою, – повірив? І вона теж не захотіла перевіряти, з’ясовувати у мене, запитувати і зустрічатися, щоб подивитися в очі?! Що це було з нами? Ми обидва, як у гіпнозі, прийняли чиїсь слова за правду, не побачили підступності й обману. Але чому ми повели себе з Галею так однаково? Я надто люблю її, щоб допустити її зраду”, – резюмував Олег.

– Але чи кохання це, якщо я їй не вірю? І вона мені не вірить. Щось нам доведеться з’ясовувати між собою. Про щось ми не договорили, про найважливіше. Ми не клялися у вірності один одному, – пригадував Олег.

– Але навіщо клятви, якщо по очах все видно було, і по словах, і по листах? Ні, клятви  не  рятують  від  зрад.  Тут  щось  інше,  чого  ми  обидва  не  проявили,  –

філософствував Олег і ніяк не міг знайти заспокоєння.

Про жартівника-розлучника він не думав, настільки низьким був його вчинок, що не хотілося навіть міркувати. Олегу необхідно було зрозуміти, прояснити для себе, чому злодію вдалося зіграти з ними такий цинічний жарт? Чому вони з Галею, обидва розумні, відкриті й щирі між собою, так швидко повірили сторонній людині?

– Так, звичайно, жартівник обрав чудовий момент, коли очевидне виступило як дійсне. Якщо б навіть Галя разом із жартівником піднялася на поверх вище, щоб перевірити його слова про весілля, то застала б картину веселого застілля, оскільки вони всією групою відмічали день двадцятиріччя Олени-однокашниці. І веселилися тоді, і танцювали. А Галя могла побачити його у танці з будь-якою дівчиною і прийняти це за танок нареченої з женихом. Як вправляється брехун! Який підступний жарт може зіграти очевидність, якщо не розібратися детальніше! – жахнувся Олег. – Але що ж робити закоханим, коли їх ось так обманюють жартівники-негідники?

Олег обхопив голову руками і застогнав тихо, розгойдуючись зі сторони в сторону.

– Що з Вами, хлопче? – співчутливо запитала старенька, яка сиділа поруч. – Зуби болять?

– Ні, ні, що Ви. Серце болить, – прошепотів Олег.

– Візьміть валідол під язик, – миттєво відреагувала жінка. – Положіть, і через 30 секунд стане легше.

– Дякую Вам, – Олег взяв таблетку валідолу і машинально положив її під язик. Відкинувся на спинку крісла, прикрив очі, щоб залишитися наодинці зі своїми думками.

Старенька пильно спостерігала за його поведінкою і кольором обличчя. Вона мала великий досвід у серцевих хворобах. У її житті це траплялося неодноразово, тому і валідол був у сумочці постійно.

– Молодий, а треба ж, серце хворе, – думала про сусіда по кріслу старенька.

– Чому ми неправду приймаємо за чисту правду? – міркував Олег. – Тому що брехун майстерно підбирає дрібні зовнішні деталі, які відповідають тому, про що він бреше? Застілля – було. Музика – була. І я там – був. І з дівчатами танцював. Але ж весілля не було! Найголовнішого з усього, що було сказано ним Галі не існувало, але вона почула про мою зраду й одразу повірила.

Олегу хотілося знову застогнати чи заскреготіти зубами, але він згадав про жалісливу сусідку і стримався. Тільки зітхнув глибоко, не відкриваючи очей.

– Спить, сердешний, – подумала старенька, подивившись на Олега. – Спи, спи, синку, все мине. І твоє серденько може більше ніколи боліти не буде.

Приємна жінка бажане перетворювала у дійсне. Сердешна рана Олега залишиться відкритою і незагойною на все подальше життя. Але зараз, у літаку, ані вона, ані Олег про це навіть не підозрювали.

– Уся справа, звичайно, у довірі один до одного. Адже ми кохаємо, значить, повинні були довіряти один одному. Мали бути впевненими, що на підлість і зраду

жоден з нас взагалі не здатен, а тим більше по відношенню до коханої людини.

Олег під дією валідолу заспокоювався.

– Мила, мила моя Галинка, пробач мене, що я не примчав до тебе у перший день канікул і не зазирнув у твої великі очі. Все б в одну мить змінилось! Якби ти знала, моя хороша, скільки я передумав і переплакав тоді. Скільки разів ходив ночами під вікнами твоєї квартири, не наважуючись у світлий час підійти, щоб не зустрітися з тобою. Як я бажав цієї зустрічі і як боявся! Як багато листів настрочив за два тижні канікул, просякнутих образою, докорами, подивом, але жодне не наважився відіслати тобі. Галю! Галю, люба моя, обіцяю: ніколи, нікому і нічому поганому про тебе не вірити на слово. Лише особисто тобі і твоїм очам. І ти вір лише мені. Я кохаю тебе більше життя!

Цей монолог Олега заспокоїв, він уявив собі картину, як увійде в дім до коханої, зробить крок з прихожої в кімнату і нічого не буде говорити. Просто обійме її і вперше на очах в усіх поцілує прямо в губи.

***

Вони летіли у літаку разом з її батьком і не побачилися. До будинку мчалися у різних таксі і лише перед дверима під’їзду обидва вийшли майже одночасно з машин.

 

Олег був такий радий зустрічі, так широко усміхнувся її батьку, що не звернув уваги на його сухі запалі очі, неголені щоки і опущені плечі.

Батько обійняв його мовчки, і так разом вони ввійшли. Один, який прилетів на похорон доньки, інший – на примирення з живою коханою. Серце в Олега почало прискорювати ритм вже на площадці другого поверху. Чому двері до квартири Галі були відчинені, а якісь люди входили і виходили мовчки? І батько повисав на ньому, уповільнюючи кроки. Спазм у грудях Олега раптом з’явився у німому передчутті.

Гроб з тілом стояв посеред кімнати, весь усипаний білими, лише білими (!) квітами. Моральну чистоту так підкреслювали люди, які приходили прощатися з Галкою. Вони нічого не розуміли і не знали суті історії цієї смерті. Сутність драми проявилася лише після похорон.

Олег зробив крок з прихожої в кімнату… і мовчки припав до холодних губ коханої на очах в усіх присутніх…[10, с. 78-103].